00:00 — А.Ф.Керенский и Е.К.Брешко-Брешковская — бабушка и внучек [27 (14) августа 1917, Москва]
00:47 — А.Ф.Керенский — первая любовь революции [1917]
Алекса́ндр Фёдорович Ке́ренский (22 апреля (4 мая) 1881, Симбирск, Российская империя — 11 июня 1970, Нью-Йорк, США) — российский государственный и политический деятель, один из основателей Российской республики. Один из видных членов Временного правительства России, занимавший должность министра юстиции, военного и морского министра, а также возглавлявший его как министр-председатель с июля по ноябрь 1917 года. Член партии социалистов-революционеров (эсеров). Заместитель председателя Петроградского совета рабочих и солдатских депутатов (12 марта — 9 ноября 1917). После большевистского вооружённого восстания и безуспешного наступления был вынужден снять с себя все полномочия и эмигрировал в июле 1918 года.
[ Ссылка ]
Екатери́на Константи́новна Бре́шко-Брешко́вская (урождённая Вериго; 13 [25] января 1844, Иваново, Невельский район — 12 сентября 1934, Горни Почернице) — деятель русского революционного движения, народница, одна из основателей и лидеров партии социалистов-революционеров, а также её боевого крыла — Боевой организации. Екатерина Константиновна известна как «Бабушка русской революции».
[ Ссылка ]
Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна (1843 або 1844, за іншими даними, 1848 — 12.09.1934) — російська революціонерка-народниця, публіцистка, мемуаристка. Увіковічнена на Поверху спадщини.
Дочка відставного гвардійського поручика Костянтина Верига. Здобула домашню освіту. Викладала в народній школі, створеній батьком. Була в шлюбі з поміщиком Миколою Брешко-Брешковським. Після закриття школи й встановлення за родиною поліцейського нагляду вдалася до соціалістичної пропаганди. 1873 налагодила зв'язки з народниками. З сестрою Ольгою влаштувала «Київську комуну». Залишивши в Санкт-Петербурзі народженого в лютому 1874 сина Миколу, виїхала в Україну і влітку «пішла в народ» під іменем солдатки Фьокли (Теклі) Косої. Разом із Я. Стефановичем і М. Коленкіною перебувала, зокрема, в Черкаському повіті Київської губернії.
Заарештована 6 жовтня (24 вересня) 1874 поблизу Тульчина. Утримувалась у Брацлавській в'язниці, з 16(04) жовтня 1876 — у Петропавловській фортеці. 1878 на «процесі 193-х» засуджена до п'ятилітньої каторги. Наприкінці того ж року перебувала на Карі (Забайкалля, Росія), з 1879 — на поселенні в місті Баргузин Забайкальської області (нині село, Бурятія, РФ), звідки 21 (09) червня 1881 втекла з групою засланців. Наступного місяця затримана, доставлена на Карійські копальні (з додатковим чотирирічним терміном примусових робіт), 1884 поселена в Селенгинській окрузі, 1896 — амністована. Замешкала у Мінську, від 1901 — у Полтаві.
Одна із засновниць «Робітничої партії політичного визволення Росії», що 1902 злилася з Партією соціалістів-революціонерів. 1903 виїхала за кордон (Швейцарія, США, Велика Британія), 1905 повернулася. Виступила в нелегальній пресі з серією статей «Письма старого друга», написаних у вигляді звернень до «внуків і дітей, сестер і братів» (відтак укоренилося її прізвисько «бабуся російської революції»). Обстоювала посилення політичного терору. 1907 за доносом Є. Азефа знову ув'язнена в Петропавловській фортеці. 1910 вислана до Сибіру. Після втечі й чергового арешту була проваджена до Якутії. Через хворобу переведена до міста Іркутськ (нині РФ), потім — міста Мінусинськ (нині місто Красноярського краю, РФ). Визволена 1917, пристала до есерів-«оборонців», підтримала Тимчасовий уряд, у Чернігівській губернії її було обрано до Всеросійських Установчих зборів, виступила проти більшовиків. 1919 емігрувала.
Авторка низки спогадів, зокрема, про Н.Армфельд, М.Кибальчича, Петра Кропоткіна, С. Лешерн фон Герцфельд, М. Муравського.
Померла в Хвалах-Почерницях (частина Праги, Чехія).
[ Ссылка ]
Соціалісти-революціонери, часто Есери, серед інших назв Союз соціалістів-революціонерів, Партія соціалістів-революціонерів — російська партія, яка утворилася внаслідок об'єднання різних народницьких груп у Російській імперії й на еміграції в 1901 році.
