Однією з цікавих пам’яток архітектури у Володимирі – Волинському є мури колишнього капуцинського монастиря. Вони знаходяться у сквері неподалік костелу святих Якима і Анни.
Орден капуцинів має давню історію, яка сягає ще XVI століття. Він був заснований як жебракуючий орден з метою протидіянню Реформації, яка на той час посилювала свої впливи в Європі. Орден був легалізований в 1529 році папою Римським Климентом VII. Спочатку капуцини були підрозділом францисканців, але згодом стали діяти самостійно.
Капуцини активно захищали духовну владу папи, займалися місіонерством.
Функціонують капуцини і в наш час. Їх неодмінним атрибутом є капюшон, звідси походить і назва ордену (латиною cappuccio – означає шпилястий каптур).
Спробуємо дослідити історію капуцинського монастиря у Володимирі–Волинському. Згідно статуту цього ордену ченці повинні дотримуватися обітниці мовчазності, тому про діяльність капуцинів у місті відомо небагато. Архів капуцинів зберігається в Кракові. Проте, на основі окремих архівних документів, можна уявити загальну картину фундації місцевого капуцинського монастиря. Його було засновано в 1751р. на кошти єпископа Адама Войни Оранського. Ченці - капуцини використовували для служби два бічних вівтарі в костелі святих Якима і Анни, оскільки їх оздобили на кошти ордену. Підтвердженням цього є документ під назвою «Опис парафіяльного костелу у Володимирі-Волинському…», котрий зберігається в Державному архіві Житомирської області.
Капуцинський монастир межував з костельним подвір’ям – це чітко видно з карт міста XVIII століття. Сам монастир був відділений від костелу дерев’яною огорожею – так написано у візитації від 1856 року, котра зберігається в тому ж таки Житомирському облархіві.
У 1831 році польський генерал Дверницький зорганізував поміщиків і дрібну шляхту в Порицьку для повстання проти Російської імперії. Сам Дверницький розраховував на підтримку вихованців Кременецького ліцею.
Загін повстанців під командуванням Стецького зайняв Володимир–Волинський, проте був витіснений звідси військами царського полковника Давидова. Згадані події не залишилися непоміченими зі сторони російських царських властей: у 1832 році капуцинський монастир у Володимирі закрили, а ченці виїхали до Кракова, забравшии з собою архів. Будинок колишнього монастиря передали казенному відомству.
Як виглядав монастирський будинок, можемо уявити з історичного документу, що зберігається в Центральному державному історичному архіві: «Капуцинський монастир – це двоповерховий будинок з пивницею, що має 345 квадратних саженів площі, при ньому три муровані будівлі – 3 комори, 2 стайні, 1 сарай, 1 кухня і криниця. Цей будинок майже зовсім без стелі, дверей і вікон, з розваленими в деяких місцях стінами, дах спорохнявів, впав, в одній з кімнат розмістився унтер-офіцер Володимирської інвалідної команди … Будівлю цю без ремонту не можна застосовувати до жодного користуванння».
Цей опис датується 1846 роком. Згодом монастир згорів.
[ Ссылка ]
