58+
я спалив собі мозок об тебе
я горів і не раз і не два
я тепер безвідмовний як небо
і порожня моя голова
я тепер – наче попіл від снігу
я тепер – мов із попелу сніг
я втомився від дикого бігу
скільки зміг – за тобою пробіг
за тобою проповз наче вуж я
половину зміїних доріг
ти мені опиралася мужньо
не пустивши й на крок за поріг
і тепер я – практично ніколи
і тепер я – практично ніде
білий попіл на білому полі
по якому ніхто не іде
я спалив собі мозок об тебе
я спалився на тобі і вмер
і відтóді безмовний як небо
над тобою я – тут і тепер
Вірш: Юрій Іздрик
Читає: Марія Гончар
ФБ: [ Ссылка ]
Читаю вірші Іздрика:
[ Ссылка ]
