Василь Махно

Камінь. Чортків 2017

коли камінь почне дихати – коли він
стає частиною дому – його стін
стає оком стіни – дверми і брамою
коли тиньк виноградною брагою
зашипить довкола його боків
його не зрушать й десять тисяч биків

коли камінь живе у стіні як равлик
коли інший камінь найближчий порадник
і обидва тримають стіну – її сторожа
уникаючи слів і дір порожніх
приглядаються наче щойно осліпли
розуміють що їхні стіни просіли

а коли це стіна – не дому – фортеці
коли камінь підставив для неї плечі
він її челядник урядник варта
він довіку мусить її триматись
бо якщо він втече бо якщо зникне
то і військо чуже і їх музики

увійдуть до фортеці минувши вухо і око
каменя – загорнувшись в кокон
у парчу туману – у жовток місяця
якогось Божого року якогось місяця
і чи їх стримає розкришена цегла
– сестра каменю – молитва і церква

камінь мовчить – каже: «життя вічне»
в мовчанні живе музика симфонічна
і пастух що ліниво випасає корову
й кудлатий й просвітлений пес Петрович
пасує до стін і військової справи
говорить з камінням й покусує трави

Петрович тримає усіх нас у курсі
у кожнім стеблі і в кожнім укусі
обнюхавши мешт закордонний й шнурівку
коли сторожі розливали горілку
дивився на камінь який з ним торочить
про гнізда в бійницях і яйця сорочі

вмурований камінь – повітряний в’язень
вітри і лисиці в фортецю пролазять
минають двірець старе місто і швейну
і небо над замком – то псовий нашийник
який одягає Петрович роками
а камінь – то камінь

свернуть