Хотів б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно і так щільно, і закрить вiд світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш мов руїна, листом моїм вкрита,
Плющ надає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, - як нам з тобою,
А прийде час розсипатись руїні,
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ на самотині?

Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, - як нам з тобою,
А прийде час розсипатись руїні,
Нехай вона плюща тоді сховає під собою.
Навіщо здався плющ на самотині?

свернуть