Курт Во́ннеґут, молодший (англ. Kurt Vonnegut, Jr.; 11 листопада 1922, Індіанаполіс — 11 квітня 2007, Нью-Йорк) — американський письменник-фантаст. Вважається одним з найбільш значних американських письменників XX століття. Автор таких творів як «Сирени Титана» (1959), «Мати Темрява» (1961), «Колиска для кішки» (1963), «Бійня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей» (1969), «Сніданок чемпіонів» (1973), що поєднують в собі елементи сатири, чорного гумору і наукової фантастики. У 2001–2003 роках був удостоєний честі називатися «Письменником штату Нью-Йорк».
Курт Воннеґут народився в Індіанаполісі, штат Індіана в родині архітектора. Проте в роки Великої Депресії добробут сім'ї швидко погіршився.
Перший літературний досвід Воннеґут одержав у школі, де два роки був редактором щоденної шкільної газети. У 1940 році він вступив на хімічний факультет Корнелльського університету й одночасно почав співпрацювати в газеті «Cornell Daily Sun». Навчався досить посередньо, і у 1943 році його, напевно, відрахували б за неуспішність, якби він не записався в армію. У грудні 1944 року Воннеґут потрапив у німецький полон, перебував у дрезденській в'язниці. Пережив бомбардування Дрездена союзною авіацією в лютому 1945 року — його врятувало те, що він сховався в підвалах бійні.
У травні 1945 року Воннеґут повернувся в Америку, два роки навчався в Чиказькому університеті, одночасно працював поліцейським репортером, потім переїхав у Скенектаді й влаштувався на роботу в компанію «Дженерал Електрік». Саме там почалася його письменницька кар'єра: у лютому 1950 року журнал «Колльєрс» опублікував оповідання «Доповідь про ефект Барнгауза». Наступного року Воннеґут звільнився з «Дженерал Електрик» і разом з сім'єю переселився в Массачусетс. До 1959 року, коли було опубліковано роман «Сирени Титана», Воннеґут встиг надрукувати десятки оповідань, попрацювати вчителем у школі для розумово відсталих дітей, побути торговим представником концерну «Сааб». Потім були опубліковані ще чотири романи, а завершилося це бурхливе десятиліття випуском у 1969 році найкращого роману Воннеґута — «Бійня номер п'ять».
В 1970–1980 роках Воннеґут продовжує активно писати і публікуватися: виходять романи «Сніданок для чемпіонів» (1973), «Рецидивіст» (1979), «Малий не промах» (1982), «Галапагос» (1985), «Синя Борода» (1987), «Фокус-покус» (1990). У 1997 році він публікує роман «Часотрус» (Time Quake), який стає однією з найвидатніших подій американської літератури дев'яностих років.
Курт Воннеґут-молодший — один з найвідоміших американських прозаїків. Про нього і його творчість написані солідні наукові монографії і дисертації, маса критичних статей і рецензій, журналісти без кінця зверталися до нього з проханням про інтерв'ю.
Головний парадокс художнього методу Воннеґута в тому, що про найкризовіші, найтрагічніші моменти людського життя він розповідає зі сміхом. В його романах ми спостерігаємо смертельну гру в життя, в яку грає людина. Це зіткнення глибокого філософського змісту з зовнішньою карнавальністю створює неповторний воннеґутівський стиль.
Невпинний гротеск, сатира і найгіркіша іронія, парадокси, які створюють ефект обманутого очікування, що показують алогізм людських вчинків і повне руйнування стереотипів — усі ці елементи стилістики, словесна гра, які зустрічаються у Воннеґута, не є самоціллю. Дивний, на перший погляд, прийом реагувати сміхом на нерозв'язні проблеми має серйозне підґрунтя. «Найсміливіші жарти виростають з найглибших розчарувань і розпачливих страхів»,— вважає письменник.
«Мені видається огидною і комічною притаманна нашій культурі особливість чекати від будь-якої людини, що вона завжди спроможна розв'язати всі свої проблеми. Мається на увазі, що проблему завжди можна вирішити, якщо прикласти дещо більше зусиль, дещо більше боротьби. Це настільки не відповідає істині, що мені хочеться ридати чи сміятися. Знову ж відповідно до культурної традиції американці не мають права плакати. Тому я не багато плачу — але дуже багато сміюся.

свернуть