Дівчино-голубко, присядь біля мене,
Хай тебе пригорну ще раз,
Нехай поцілую, обнявши востаннє,
Бо, може, заплачеш по нас.

На горі могила, тризуб весь в прапорах,
А хрест березовий в квітках.
Три лави повстанців в стіп гробу героїв,
Присягу складають всі враз.

А дзвони в дзвіниці все грають, як сурми,
Повстанську присягу несуть,
Від узгір Кавказу, до срібного Сяну,
Це марші бойові на путь.

Від'їхали друзі, по селах затихло,
Вертають дівчата до хат,
Повстанськую пісню лиш вітер доносить,
З весною ми вернем до вас.


Акомпанує лондонський камерний оркестр, дир. - С. Норберт


Володимир Луців – співак і бандурист, культурно-громадський діяч української спільноти. Народився 5 червня 1929 року в родині купця Гавриїла і Юлії (з дому Курпель) у м. Надвірна Івано-Франківської області. Наприкінці Другої світової війни потрапляє у Німеччину. Зустріч із кобзарем Григорієм Назаренком, керівником капели бандуристів ім. Миколи Леонтовича, визначила його подальшу долю: у майстерні братів Гончаренків отримує свою “нерозлучницю”-бандуру, ставши наймолодшим учасником капели (м. Госляр, 1947). 1948 року Володимир Луців приїхав у Великобританію, де брав приватні лекції вокалу (Брадфорд, 1948-1951). Пізніше він навчався в коледжі св. Трійці (Лондон, 1951-1952), а далі студіював у консерваторії св. Кекилії (Рим, 1952-1957). Будучи студентом багато концертував у європейських країнах.

Професійна кар’єра Володимира Луціва розпочалася в 1961 р., коли він презентував Англію на Міжнародному пісенному фестивалі в Кнокке, Бельгія, де здобув перше місце. Як професійний співак Тіно Вальді (артистичний псевдонім Володимира Луціва) працював у міжнародних музичних ревіях, концертних шоу, радіо і телевізійних програмах. Виступав на престижних сценах Європи, США, Канади, Австралії. У супроводі оркестрів, хорів, фортепіано та улюбленої бандури десятиліттями пропагував українські пісні й думи. Він також з успіхом виконував міжнародні і, зокрема, неаполітанські пісні, які він записав вперше на платівках з українським текстом.
____________

Volodymyr Luciw – a singer and bandurist, cultural activist and active member of the Ukrainian community – was born on 5th June 1929 to merchant Havryil and his wife Yulia (nee Kurpel) in the town of Nadvirna, Ivano-Frankivsk province. World War II compelled Volodymyr to leave Ukraine, eventually making his way to Germany. A meeteng with the renowned maestro Hryhoriy Nazarenko, who directed the Mykola Leontovych bandura capella, set Volodymyr on the path to his chosen career: he acquired his “inseparable” bandura from the workshop of the Honcharenko brothers, and became the capella’s youngest member (Goslar, 1947). In 1948 he settled in Britain, where he took private singing lessons (Bradford, 1948-1951). Later, he studied singing and music at the Trinity College of Music in London (1951-1952) and then the St. Cecilia Conservatory in Rome (1951-1957). While still a student, he gave many performances throughout Europe.

Volodymyr Luciw’s professional career was launched in 1961, when he represented England at the European Cup for vocal recitation in Belgium. As a professional singer Tino Valdi (V. Luciw’s artistic name) he performed numerous international revues, concerts, radio and television programmes. He appeared on some of the biggest stages of Europe, the USA, Canada and Australia, where, accompanied by orchestras, choirs, the piano or his beloved bandura, he popularized Ukrainian songs and ballads for several decades. V. Luciw did not focus solely on Ukrainian music. He also successfully performed many international and particularly Neapolitan songs, which he recorded, for the first time, in Ukrainian.


З альбому "Володимир Луців. Українські пісні й думи" / "Volodymyr Luciw. Ukrainian songs & dumy", 2008

свернуть