Цей вірш не є рядками, що прийшли під час випадкового творчого натхнення. Це реальний заповіт Тараса Шевченко, написаний під час важкої хвороби (двостороннє запалення легенів) при смерті в грудні 1845 року. В XIX ст. такий діагноз міг дорівнювати смертельному вироку. Наприклад, російський імператор Микола І в 1855 р. помер саме від запалення легенів. Тож пишучи рядки "Заповіту", Шевченко писав справжнє посмертне слово усій Русі-Україні та її синам і донькам. Він заповідав нам повстання за волю проти чужинського ярма. Однак організм Кобзаря впорався з важкою хворобою, а "Заповіт" став одним з віршів, які почали масово переписувати українці Російської імперії. Після знищення Кирило-Мефодіївського братства та арешту Т.Г.Шевченко 5 квітня 1847 року "Заповіт" було оголошено імперською жандармерією як твір "в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания". Декламування, зберігання або розповсюдження його каралося, як злочин проти московського самодержавства. Проте сильні та щирі слова, які написав Шевченко попри всі заборони продовжували поширюватися в народі. В 1859 році "Заповіт" було вперше надруковано в Лейпцигу, а в 1863 році він вперше вийшов друком на нашій землі - у Львові в журналі "Мета".
З кінця 60-х рр. ХІХ ст. розпочалися спроби покласти твір на музику. У 1868 р. у Львові до шевченківських свят написали свої варіанти музики до твору М. Лисенко та М. Вербицький. Всенародної популярності набула мелодія, написана на початку 70-х років полтавським аматором музики й хорового співу Г. П. Гладким, — саме на цю мелодію «Заповіт» співається під час урочистостей як неофіційний, але всенародний гімн.
В кінострічці "Сон" 1964 року (звідки і взятий цей уривок) екранізовану вигадані обставини написання "Заповіту" - нібито після похорон російського поета Олександра Пушкіна в Санкт-Петербурзі. Це було намаганням радянського сценариста втиснути цей епохальний для Української Nації твір всередину загальноросійських процесів. Однак ми знаємо правдиву історію написання цього віршу, яка ніяк не пов'язана з долею Пушкіна.
Тарас Шевченко лишив нам мудрий дороговказ - справжня Воля тільки тоді, коли вона окроплена "вражою злою кров'ю".

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

свернуть