«Воццек» — експресіоністська опера на 3 дії і 15 сцен австрійського композитора Альбана Берга за незавершеною драмою Георга Бюхнера, написана між 1914 та 1922 роками. Це 1-ша опера композитора. Прем'єра - у Берлінській опері 14 грудня 1925 року. «Воццек» - перша опера авангардного напряму, а також — перша опера, що широко використовує атональність.
Дія опери відбувається у Німеччині 1836 р.
Композиція відрізняється симетричністю: три акти по п'ять картин у кожному, між картинами звучать оркестрові інтерлюдії (загалом їх 12). Картини та інтерлюдії безпосередньо переходять одна в одну, реалізуючи вагнерівський принцип безперервності оперного розгортання. Очевидно, Берг спирався і на досвід Дебюссі, у якого в «Пеллеасі та Мелізанді» інтерлюдії теж відіграють важливу роль.
Особливістю опери є те, що її музична тканина організується інструментальними формами, у часто – типовими. Наприклад, у І-й дії 1-ша (Воццек у Капітана), 4-та (Воццек у Доктора) та 5-та картини (сцена спокуси Марі Тамбурмажором) побудовані у формах старовинної сюїти, пасакалії та рондо. У 2-й дії всі картини (крім 2-ї) написані у формах, які утворюють послідовність, характерну для класичної симфонії: 1-ша картина (Марі після своєї подружньої зради намагається пристосуватися до нової для себе психологічної ситуації) - сонатна форма, 2-га картина (зустріч на вулиці Доктора, Капітана і Воццека, який дізнається фатальну для себе новину) - інвенція і потрійна фуга, 3-тя (бурхливе пояснення між Марі та змученим ревнощами Воццеком) - Largo для камерного оркестру, 4-та (народне гуляння, на тлі якого продовжує розгортатися роман Марі та Тамбурмажора, що відгукується в душі Воццека зростаючою тривогою) - скерцо з двома тріо, 5-та (сварка в казармі між Воццеком і Тамбурмажором, який хвалиться підкоренням Марі) - інтродукція і рондо.

Ряд сцен опери ґрунтується на неповторних структурних ідеях. Така, наприклад, 2-га картина І-ї дії – рапсодія на три акорди, у звуковій тканині якої переважно чергуються різні комбінації елементів цих акордів. Такі й усі п'ять картин останнього акту: 1-ша (Марі, яка страждає на докори совісті, читає з Біблії історію про блудницю, яку пробачив Христос) – інвенція (варіації) на тему і подвійна фуга; 2-га (сцена вбивства) являє собою інвенцію на один звук (h), подібно до нав'язливої ​​ідеї, що безперервно звучить протягом усієї сцени, а в кінці її потужним напливом захоплює весь оркестр, який об'єднується в гучному унісоні; 3-тя картина (Воццек у шинку намагається гульбою заглушити жах події) інвенція на витриману ритмічну формулу; 4-та (сцена загибелі Воццека) - інвенція на один акорд, транспозиції, обернення і фігураційні варіанти якого становлять всю звукову тканину картини; 5-та (осиротілий син Марі та Воццека безтурботно скаче верхи на паличці, не усвідомлюючи того, що сталося) – інвенція на безперервний рух восьмими. Інвенцією на тональність (d-moll) є кульмінаційний «реквієм» між 4-ю та 5-ю картинами ІІІ-ї дії.
Велику роль в драматургії опери відіграє тональний чинник, хоча її музика загалом виходить з принципів атоналізму. Справа в тому, що музична тканина взагалі не може бути послідовно атональною: іноді неминуче виникають асоціації з акордами та гармонічними наслідуваннями тональної музики. У «Воццеку» ці асоціації є важливим чинником характеристики героїв і ситуацій, і навіть засобом формоутворення.
У центрі твору - добре знайомий образ «маленької людини», кинутої у страшну реальність нового часу, яка є жертвою жорстокого суспільства, що доводить його до загибелі. Берг будує музичну тканину на системі лейтмотивів, які супроводжують того чи іншого героя. Усі вони виростають із однієї репліки Воццека «Ми бідні люди » (побудованої на чотирьох звуках). Партія Воццека схожа на скоромовку, - тобто побудована на мовленнєвій декламації.
Воццек має два лейтмотиви, один із них супроводжує його стрімку появу на сцені чи вихід з неї, інший, повільніший, висловлює безпомічність і страждання від тиску, якого він зазнає.
Найзначніший лейтмотив вперше звучить у вокальній партії Воццека, у першій сцені з Капітаном, на словах «Wir arme Leut» («ми бідні люди»). Повторюваний упродовж усієї опери великий мінорний септакорд сприймається як вислів неспроможності героїв опери змінити ситуацію. Одним із найважливіших лейтмотивів, пов'язаних з інтонаційною сферою Воццека, стають «акорди жаху». Ці акорди – міцно спаяні звукові плями, які неодноразово виринають у подальшому розгортанні музичної тканини опери.
ДІЯ I
Сцена 1. Воццек (денщик) голить свого капітана. (Денщик — це солдат, що перебував при офіцері або чиновнику як казенна прислуга). Капітан суворо вимовляє йому за його аморальну, як він вважає, поведінку: він знає про зв'язок Воццека з Марі та про їхню незаконну дитину. (Партія капітана написана для дуже високого тенора). Спочатку Воццек відповідає безглуздо і розгублено: "Jawohl, Herr Hauptmann" ("Звичайно, пане капітан"), а під кінець дуже плутано і безладно скаржиться на свою бідність ("Wir arme Leut'!" - "Ми бідний люд").

свернуть