Миколаїв ще з самого початку війни став прифронтовим містом і це дуже ускладнює життя його мешканців. З довоєнних півмільйонна жителів, нині тут залишилося трохи більше 200 тисяч, переважно, це люди старшого віку, та ті, кому нікуди їхати…. Вони щодня ризикують втратити житло, здоров’я і навіть життя.
Адже місто, яке вистояло перед атаками ворога, майже з першого дня російської агресії потерпає від обстрілів. З 210 діб війни Миколаїв не обстрілювали лише 33. У всі інші дні рашисти випускають своє смертоносне залізяччя по мирному місту і вдень, і вночі, і вдосвіта.
Це спричинило значні руйнування, є чимало загиблих та поранених цивільних мешканців. Наразі відомо про руйнацію півтори тисячі житлових будинків, 77 закладів освіти, п’ятьох лікарень, сотень об’єктів цивільної інфраструктури. З першого дня війни у місті не працюють дитсадки, заклади освіти та культури, давно не чути дитячого сміху на вулицях.
Тут закрилися 12 найбільших підприємств, середній бізнес теж або зазнав руйнувань, або евакуювався на безпечні території. Працюють, в основному, малі підприємства та об’єкти критичної інфраструктури.
Своєрідною негативною візитівкою Миколаєва стала проблема з водою. Ледь не кожна друга людина, яку зустрічаєш на вулиці, тримає в руках баклажки. 12 квітня через перебитий магістральний водовід Дніпро-Миколаїв у місті не стало централізованого водопостачання, що значно ускладнило і без того не просте життя місцевих мешканців. У середині травня роботу водогону відновили, але з кранів потекла виключно технічна вода, яка усемеро перевищує норму солоності та інші показники. Отож не лише вживати, а й мити нею посуд, не можна.
Люди вимушені стояти у чергах біля місць роздачі питної води, які не розходяться навіть під час сигналів тривоги. До того ж таких точок у місті небагато, то ж носити живильну рідину доводиться на значні відстані. Певною мірою виручають волонтери та місцеві релігійні громади, які мають на своїх подвір’ях власні свердловини. Вони роздають воду безкоштовно, покладаючись лише на добру волю тих, хто жертвує на обслуговування свердловин скільки може.
Постійні обстріли й ускладнена логістика призвела і до значного подорожчання харчів, ціни на які тут вищі, аніж в інших регіонах України через військові ризики. Багато водіїв просто не хочуть сюди їхати, побоюючись за власне життя.
Сьогоднішній Миколаїв став містом контрастів. З одного боку, скрізь можна зустріти сюрреалістичні картинки у вигляді порожніх дитячих майданчиків та порослих бур’янами тротуарів, а з іншого – працюючі магазини, кав’ярні, чимала кількість автомобілів на дорогах і навіть ранкові затори при в’їзді у місто. Нещодавно відкрив сезон і Миколаївський художній театр, щоправда, лише у бомбосховищі, з обмеженою кількістю глядацьких місць.
Важлива деталь: якщо в перші тижні війни під час тривоги значна кількість миколаївців ховалася у підвали, то нині таких - одиниці. Хто дуже боявся – покинув місто, а хто залишився, в кращому випадку, використовують «правило двох стін». Адже Миколаїв має свою особливість: тут, як правило, спочатку чути вибухи, а лише потім звучить сирена тривоги. Лінія фронту знаходиться всього за кілька десятків кілометрів від міста, тому ракети летять 2-3 хвилини і оголосити тривогу завчасно просто не встигають.
І все ж, миколаївці, які попри всі складнощі, залишаються тут жити, намагаються пристосуватися до непростих реалій. Скажімо, 75-річний пан Микола разом з дружиною знаходиться тут цілком усвідомлено, хоча у родини і була можливість переїхати до безпечнішого Львова, де живуть родичі. На його думку, людина до всього звикає, у кого не витримують нерви – покидають місто, залишаються найстійкіші.
А ще миколаївці свято вірять у нашу перемогу і своєю стійкістю наближають її щохвилини.
відео Укрінформ
________________________________________________________________________________________________
Більше інформації на нашому сайті: [ Ссылка ]
Підписуйтесь на канал та наші сторінки у соціальних мережах:
YouTube: [ Ссылка ]
Facebook: [ Ссылка ]
Telegram: [ Ссылка ]
Instagram: [ Ссылка ]
Twitter: [ Ссылка ]
#Укрінформ #війна #stoprussia
