На межі XV-XVI ст. католицька церква, очолювана папською курією, усе ще впливала на політичне й духовне життя суспільства. Римським папам удалося суттєво посилити владу, розширити територію папської держави, підвищити її політичну значущість в Італії. Папи вели спосіб життя великосвітських правителів із величезним розкішним двором. Вони наділяли свою рідню почесними й прибутковими титулами, дарували племінникам місця кардиналів, продавали вигідні церковні посади.
Однак розширення кордонів світу після відкриття Америки, економічне освоєння нового континенту, гостра необхідність у ринках збуту та зміцнення національних держав у Західній Європі знижували престиж католицької церкви. Світська влада в Європі все рішучіше протестувала проти грошових зборів і податків на користь церкви. Загострилося політичне протистояння між монархами й папською владою.
На межі XV-XVI ст. католицька церква перестала бути взірцем побожності та моральності. Вона приховувала духовне насилля, а від гріхів можна було звільнитися, придбавши індульгенцію.
На початку XVI ст. Німеччина стала головним осередком поширення реформаторських ідей та руху проти папського Риму. На відміну від централізованих держав Західної Європи, де засиллю папства було покладено край, політично роздроблена Німеччина перебувала в інших умовах. Тут Папа Римський та вище німецьке духовенство діяли безкарно, вони довели церковні побори до нечуваного рівня й прагнули ще більшої влади.
Грабунок Німеччини папством і його ставлениками загострив і без того складну ситуацію в країні й викликав обурення всіх верств суспільства. Тож питання визволення від папських претензій на цілковите панування стало справою честі для німецького народу.
На початку XVI ст. папська курія встановила таксу на придбання прибуткових церковних посад. Так, місце архієпископа, залежно від регіону, коштувало від 5 до 12 тис. золотих монет, місце абата в монастирі - від 3 до 8 тис. Крім того, новопризначений служитель церкви мусив сплатити спеціальний податок у розмірі свого річного прибутку.
На початку 1514 р. Альбрехт Бранденбурзький, який був єпископом Магдебурга, захотів обійняти посаду архієпископа Майнца. Для цього він позичив чималу суму в банкірів Фуггерів. Отримавши омріяну посаду, Альбрехт Бранденбурзький за завданням Папи Римського Лева X почав активно проповідувати необхідність придбання мирянами індульгенцій. Прибуток від них мав повернути борг Фуггерам і частково покрити витрати на будівництво собору Святого Петра, який почали зводити в Римі в 1506 р.
Кампанію з продажу індульгенцій очолив німецький домініканський монах Йоганн Тецель. Якщо грішник купляв індульгенцію, Й. Тецель обіцяв йому звільнення від покарань за будь-які провини. Наприклад, за 7 золотих монет церква гарантувала прощення за вбивство.
Діяльність Й. Тецеля гнівно засудив професор богослов’я Віттенберзького університету, чернець ордену августинців Мартін Лютер (1483-1546). Не побоявшись осуду з боку папства, 31 жовтня 1517 р., напередодні Дня всіх святих, на дверях каплиці Віттенберзького замку М. Лютер прибив список з «95 тез». У них він гостро розкритикував ганебну торгівлю індульгенціями. День 31 жовтня 1517 р. вважається початком Реформації в Німеччині.


Список використаних джерел:
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]

свернуть