Треклист:
00:00 A1. Доля
02:32 A2. Петлюрівці
05:08 A3. За тобою
08:35 A4. Вереснева ніч
12:41 A5. Сонце встає
15:05 B6. Козак Василь
17:30 B7. Маріє
20:33 B8. Бензобаки
23:32 B9. Партизанка
26:12 B10. Гори Карпати

© 1995 Андрій Миколайчук
℗ 1996 Студія Лева – С046
Всі права застережено

Звукорежисер: В. Критович
Гітарний супровід: О. Морока (Львів)
Комп'ютерний дизайн: М. Пронишин
Зворотнй бік обкладинки аудіокасети не містить написів та/або малюнків; чистий, білого кольору.

1989-ий. Вихователь музики в дитячому садку №8 в Умані на Черкащині Андрій Миколайчук помічає на вулиці оголошення про обласний відбір на фестиваль "Червона рута". Тридцятирічний Андрій не має жодного уявлення, що воно таке, але вирішує взяти участь. Має з чим – сам давно пише пісні і дає концерти. Він професійний музика – закінчив училище в Умані та музично-педагогічний інститут у Дрогобичі – головний гість на сільських весіллях. Щосуботи із маленькою самограйкою у руках Андрій вирушає у навколишні села й райцентри: забавляє гостей у Монастирищі, Ладижинці чи Тальному. Живе від вихідних до вихідних, грає перевірені веселі композиції і так заробляє гроші.

За певний час молодий, але вже лисуватий Миколайчук сідає в автобус Умань-Чернівці та їде на республіканський етап фестивалю.
На сцені він у чорному фраку, галіфе, з леопардовою пов'язкою на голові, у сорочці кольору хакі та у чорній краватці. В руці – букет квітів у целофані.
Співак із Умані показував шоу, що було незвичним для того часу, – ритмічно гойдався на сцені, почувався впевненим та розкутим.
Прямо під час виступу він знімає чоботи і пританцьовує босим. Потім, чи то взуття було надто важке для виступів, чи Миколайчуку ліньки було його одягати, але образ босого залишається.
Зрештою, Андрію пощастило: раптом його, звичайного вихователя, показали по телевізору.
У результаті музичної революції на першій "Червоній руті", Миколайчук прокинувся артистом.
До Умані повертався уже не автобусом – літаком.
Андрій Миколайчук приїхав додому зіркою. Вже через тиждень йому подзвонив Тарас Мельник, один із організаторів "Червоної рути", і запросив на роботу до Львова.

У 1991-му Андрій Миколайчук переїхав до Києва уже з готовою програмою. Там познайомився з ансамблем "Жарт", з яким разом потім виступав.
У радянські часи, як і всі артисти, Миколайчук мав планові концерти, які й давали дохід. Після Незалежності, коли більшість виконавців перейшли на приватні виступи, лисий і босий продовжив їздити країною з касовими концертами – скільки людей приходить, стільки грошей і маєш.
...Сільські та районні будинки культури, що погано опалюються. Миколайчук виходить на сцену з босими ногами і півтори години мерзне. Він співає лише веселі пісні, бо став заручником свого образу. Лірика такому не личила, хоча писав і її.
Тепер він згадує холодні обшарпані готелі, випивки після концертів, хоча сам того не дуже любив. Але щоб люди, з якими працював, хоча б поїли, сидів із ними за теревенями до ранку і погано відновлювався. А наступного дня – знову концерти.
Коли зірка Миколайчука лише зійшла, разом із ним на гастролі їздив цілий автобус з командою. З часом штат довелося скорочувати. Залишилося троє людей і одна машина, де на задньому сидінні лежали колонки.
Усі пісні Миколайчук писав для себе сам. Лише одного разу у 1993-му пісню "Лист до Парижа" йому подарував Павло Зібров.

У другій половині 90-х модель українського шоу-бізнесу почала змінюватися і ставати більш подібною до західної чи російської.
З’явилися менеджери, встановили розцінки, за які готові були працювати з артистами. Виступи на телебаченні та радіо, які перейшли у приватні руки, стали дорого коштувати.
Ті гроші, які він заробляв за концерти, були в десятки разів менші, ніж треба було платити продюсерам. Співака постійно хотіли загнати у кабалу – підписати контракт, з якого він би отримав щонайбільше 25% прибутку.
З часом Андрій повернувся до гастролей на Галичині, а потім і зовсім вирішив зупинитися.

Купив невеликий будинок в Миколаєві, вирішив зробити звукозаписувальну студію над берегом. Хотів, щоб виконавці їхали до нього в гості записуватися. Але з’явився Інтернет і Миколайчук зрозумів, що тепер кожен це може робити і вдома.

9-го березня 2014-го Миколайчук повернувся до Києва. Йшов по Хрещатику, який оговтувався після Революції Гідності. Будинок профспілок був спалений, намети продовжували стояти, а на землі лежали квіти і свічки...

COPYRIGHT DISCLAIMER
Under Section 107 of the Copyright Act 1976, allowance is made for "fair use" for purposes such as criticism, comment, news reporting, teaching, scholarship, and research. Fair use is a use permitted by copyright statute that might otherwise be infringing. Non-profit, educational or personal use tips the balance in favor of fair use. This song is fair use under the U.S. copyright law because it is (1) Noncommercial (2) transformative in nature (3) does not compete with original work and could have no negative effect on its market.

#АндрійМиколайчук #Бензобаки #1996

свернуть