Я приходжу в зал за підтримкою.
Підтримка - це взагалі річ нестабільна. Кому пощастило - у того її багато і від рідних, і від друзів, і від колег. Кому пощастило трохи менше - того підтримують одна-дві найближчих людини.
Але я вже знаю, що ті, хто приходить на Кроссфіт-тренування, нестачі в підтримці не відчувають. При чому підтримка ця особлива. Адже зрозуміти, що таке робота над собою і якою ціною дається кожне досягнення на шляху самовдосконалення можуть лише ті, хто так само приходить в зал, щоб попрацювати над своїм тілом і волею пліч-о-пліч з вами.
Тому і виходить, що Кроссфіт-спільнота - це постійне джерело найефективнішої підтримки.
Ось мій балакучий напарник підбадьорливо квапить «Давай, давай, ще 10 секунд!» - і я вичавлюю з себе останні сили, щоб лічильник калорій на моніторі велобайку показав цифру побільше.
Ось тренер в мовчазному схваленні кивнув головою і злегка посміхнувся, і я розумію - техніка відшліфована, можна сміливо ставити рекорди в ривку.
Ось поруч в групі зосереджений атлет працює так красиво і технічно, що буквально заряджає тебе цією потужністю - і ти робиш більше, ніж планував.
Або навпаки, одна порада тренера - і ти раптово усвідомлюєш, що означає слухати себе і починаєш точно розпізнавати сигнали тіла. О, здається сьогодні варто себе злегка поберегти, щоб вже на наступному тренуванні зробити вдвічі більше.
Так що там ... Іноді достатньо однієї присутності поруч тих людей, які роблять з тобою одне завдання і напевно подумки теж лаються незлим тихим словом, запитуючи себе в мільйонний раз «навіщо я в це вплутуюся». Цього мовчазного взаєморозуміння досить, щоб доробити поставлене завдання до кінця і пройти на кілька кроків далі на шляху до мети.
Я приходжу в зал за підтримкою. І тут мене ніколи без неї не залишать.
