Продовжуючи подорож по Хмельницькій області, несподівано вразило селище Антоніни. Звичайне селище міського типу у Красилівському районі, несподівано виявилося машиною часу. Поселення вперше згадується в 1593 році, як Голодиківці. Це Власність князя Юрія Острозького, який з кінця 15 століття прибрав собі ім'я князя Заславського. Отож далі село належало Заславським . В 1629 р. тут налічувалося 6 дворів. Від 1673 р. до 1720 р. Голодьки перебували у власності Любомирських. А від 1770 Антоніни мають сучасну назву, яку містечко Голодьки отримало завдяки Барбари з князівського роду Санґушків, яка була дружиною власника села. Вона передала містечко Голодьки в довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений з її сестрою Антоніною. Подружжя поселилося в Голодьках, а Ігнацій побудував тут палац, заклав на берегах річки Ікопоті парк, який з часом став одним із найкращих на Волині.Розкішну резиденцію Ігнацій Мальчевський назвав іменем своєї коханої дружини Антонини. Ця назва згодом прижилася й до села.
Маєток Антоніни входив до складу великої власності Санґушків під назвою Антонінсько-Шепетівський ключ. У 19 столітті Маєток переходить до графів Потоцьких, через шлюб однієї з власниць маєтку Марії Санґушківни з Альфредом Потоцьким.
В Антонінах зберігся цілий ряд будівель колишнього палацового ансамблю і маєтку Санґушків/Потоцьких: манеж, возівня, гараж тощо. З 1960 пам'ятка садово-паркового мистецва, що охороняється державою. Пілони воріт декоровані рустом та увінчані витонченими складними капітеліями з маскаронами та гербами під широким карнізом з фронтончиками і вазами нагорі. Герби чергуються попарно" "Пілява" роду Потоцьких та "Погоня" роду Сангушків. Найцікавіша будівля комплексу - колишній гараж на 9 автомобілів. Зараз в ньому розташовується селищна рада. Антонінівські вілли, зведені на зламі ХІХ і ХХ століть, стали місцевими пам'ятками архітектурних стилістичних віянь. Всі ці складні комбінації форм із вежечками, еркерами, балконами, лоджіями диктувалися суто функціональними потребами, але манірно декорувалися, ховаючи свій функціоналізм за романтичним зовнішнім виглядом мініатюрних казкових замків.У 1918 році, у зв'язку з революційними подіями, Потоцькі залишили Антоніни і виїхали через Швецію у Париж.

свернуть