29-річний військовий Саша постійно зазирає в телефон. Нервово тупцяє ногою і час від часу з надією озирається на двері — він з нетерпінням чекає на свій протез. Це вперше після поранення хлопець зможе стати на дві ноги.
«Узяв навіть другу шкарпетку, за 9 місяців вже відвик від цього», — усміхається хлопець.
Поранення Саша зазнав під Мар’їнкою, що на Донеччині, у квітні 2023-го. Лікарям довелося ампутувати йому ногу нижче коліна.
У невеликому світло-блакитному холі протезного центру, окрім Саші, нікого нема. Після обіду кількість пацієнтів тут суттєво зменшується. Трохи далі коридором за скляними дверима працює 39-річний Денис. Він завершує останні роботи над протезом і несе його хлопцю. Той широко усміхається, коли бачить свою нову ногу.
— Ну що, дочекався? — питає хлопця Денис.
— Так, — не стримує усмішки Саша.
— Давай прошкутильгаємо у реабілітаційну залу, там поміряєш його.
Вже більш як пів року Денис працює у протезному центрі. Сам він — колишній військовий. Родина хлопця тісно пов’язана із ЗСУ: троє його братів служать на фронті, четвертий — загинув на війні у березні 2024-го.
Служба Дениса почалася у 2015-му. До 2019-го він був в АТО, а далі перейшов у Повітряні сили. У перший день повномасштабного вторгнення чоловік зазнав поранення в ногу через ракетний обстріл військової частини. Лікарі кілька днів боролися за його ногу, але зберегти її не вдалося.
Після реабілітації Денису запропонували влаштуватися протезистом, він погодився.
«Коли показуєш, що ти сам на протезі, тоді ви стаєте на рівних. Вони починають тобі довіряти. Я кажу їм: “Ви не лише ходити будете, а й бігати”. Інколи не вірять, то доводиться на протезі бігати коридором», — розповідає Денис.
Саша обережно вдягає протез. Денис поруч — спостерігає та допомагає хлопцю.
— А як воно має бути? Я ж не знаю, — питає Саша.
— Може бути таке, що він буде тобі трохи муляти тут, — пояснює Денис і показує трохи нижче коліна. — Він у тебе зараз «розстроєний», я зараз підлаштую його під твій зріст і стане потім краще.
Поступово Саша робить перші кроки. Дивиться на себе у дзеркало й усміхається: «Я, як дівчинка, кручу попою».
Повна історія — у відео hromadske.
Цей матеріал створений за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Станьте спонсором цього каналу, щоб отримувати бонуси:
[ Ссылка ]
[ Ссылка ]
Підпишіться на нас, щоб не пропустити головних новин України та світу:
➡️ [ Ссылка ]
_________________________________
Ми на hromadske не зупиняємо свою роботу під час війни. Наші журналісти та редактори нині працюють у східних й західних областях, з імпровізованих офісів, укриттів та підвалів, бо наша зброя — це правда.
Журналисты и редакторы hromadske не останавливают свою работу даже во время войны. Мы работаем из восточных и западных областей Украины, из импровизированных офисов, укрытий и подвалов, потому что наше оружие — это правда.
Journalists and editors at hromadske work relentlessly in each region of our war-disrupted country. We continue to work from improvised offices, shelters, and bunkers. We do so, because the truth is our weapon, too.
_________________________________
Друзі, якщо ви розділяєте цінності hromadske і вже задонейтили ЗСУ, ви можете підтримати нас:
UAH [ Ссылка ]
EN [ Ссылка ]
Сайт hromadske:
[ Ссылка ]
Ми у соцмережах:
Фейсбук: [ Ссылка ]
Твіттер: [ Ссылка ]
Телеграм: [ Ссылка ]
Інстаграм: [ Ссылка ]
ТікТок: [ Ссылка ]
_________________________________
#громадське #war2022hromadske
