У Львівському національному музеї ім. А. Шептицького заколядували гуцули із карпатського села Криворівні. Гуцульський колядник, навіть на виступі у музеї, озброєний топірцем і у повному народному строї. У руці ― трембіта або ріг.
«Не було колись мобільних телефонів, то гуцули попереджали, що йде загроза ― вітер чи злива, щоб овець сховати, то вони рогами або трембітами давали знати. Трембітами і рогами спілкуватися, навіть можна давати різні сигнали і можна зрозуміти один одного. А тепер так даємо ґаздам знати, що йдуть колядники», ― розповів колядник Андрій.
У Криворівні у коляду йде більше сотні чоловіків. Жінок, як і на корабель, не беруть ― фізично надто важко. За радянських часів гуцулам заборонено було навіть думати про такий звичай. «Заборонено було, нас гонили. Ми дітьми хотіли колядувати, та й по селу не ходили, тільки верхами, там, де вчителів і працівників партійних не бувало. Партія десь аж у 89-му році вже дозволила, що вже пішли перший раз колядувати», ― згадав колядник Василь Бойканюк.
Нині відродився повноцінний ритуал. Колядують у кожній хаті, навіть там, де ніхто не мешкає. Якщо ґазда запрошує до господи, то співають усім членам родини, навіть столу, худобі, бджолам. Віншувати в одній хаті можуть до трьох годин. Присутній і ритуал молитви за предків, який межує, можливо, із дохристиянським звичаєм. «Виключають світло, ми засвічуємо свічку, цілуємо хрест. Ми молимося, згадуємо всі ті душі і допомагаємо господарям відчути їхню присутність. І часто люди кажуть, що таки відчувають, що душі у хаті», ― розповів колядник Захар Кермощук. «Колядник повинен мати здорове серце, здоровий шлунок, здорову голову і здорові ноги, бо треба витримати і ходити багато, і не спати довго, і колядувати день у день», ― додав Василь Зеленчук, керівник групи колядників із Криворівні.
Хлопці від малого до старого не мали ще жодного вільного від коляди дня, вже захрипли, але обіцяють до Йордану обійти кожну хату Криворівні, у якій височині і заметах вона б не була.
Читати на сайті: [ Ссылка ].
