Вітер на тополі всі гілки зламав, він, як я, у долі щастя свого питав:
У ставку – лілеї, у очах – любов, а десь там над нею зорі падають знов.
Я й не знала та й:
Палала, палала, палала у моєму небі зірка!
Падала, падала, падала та й казали люди "гірко!".
Думала, думала, думала збережу своє кохання,
Я кажу: "Ти люби мене вперше, як востаннє!"
Ой, вітер, мій вітер, не ламай гілок, бо вони ж як діти, скільки ж у них думок!
У ставку лілеї день і ніч цвітуть, буду я твоєю, тільки ж ти не забудь!
Я й не знала та й:
Палала, палала, палала у моєму небі зірка!
Падала, падала, падала та й казали люди "гірко!".
Думала, думала, думала збережу своє кохання,
Я кажу: "Ти люби мене вперше, як востаннє!"
Палала, палала, палала у моєму небі зірка!
Падала, падала, падала та й казали люди "гірко!".
Думала, думала, думала збережу своє кохання,
Я кажу: "Ти люби мене вперше, як востаннє!"
Палала, палала, палала у моєму небі зірка!
Падала, падала, падала та й казали люди "гірко!".
Думала, думала, думала збережу своє кохання,
Я кажу: "Ти люби мене вперше, як востаннє!"
Я кажу: "Ти люби мене вперше, як востаннє!"

свернуть