НАЙБІЛЬША ЗБІРКА гуморесок Павла Глазового. ЗБІРКА 1.

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. 11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.

Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта. Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда».

І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.

Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом – заступником головного редактора журналу «Мистецтво».

Друкуватися почав з 1940 року. Якщо комусь здається, що смішні твори пишуться тому, що авторові хочеться сміятися, – це не зовсім так. Можливо, саме над рядками, котрі викликають у вас гомеричний регіт, серце автора обливається кров'ю. Або ж те, що у здорових людей викликало здоровий сміх, дуже часто оберталося роздратуванням і ненавистю у тих, хто впізнавав себе в негативних образах. А сатира Глазового завжди була гострою, дошкульною, нищівною. Зрозуміло, що за радянських часів, коли критика суворо дозувалася владою, сатирик почувався, м'яко кажучи, незатишно. І коли інші колеги з літературного цеху збирали лауреатські лаври, купались у променях офіційної слави, Павло Глазовий у поті чола писав, писав і писав. І написав стільки, що ледве вміщалося в книжки сатири та гумору.

Окремими виданнями вийшли: поема «Слався, Вітчизно моя» (1958); збірки сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968); жартівлива поема «Куміада» (1969); «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973), «Вибране» (1974), «Байки та усмішки» (1976), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1989), «Вибрані усмішки» (1993), «Веселий світ і чорна книга» (1993), «Байкографія» (1997), «Сміхослов» (1997); двотомник «Велика Сміхологія» (2000), «Сміхологія» (вибране) (2003), «Архетипи» (2003); книжки для дітей «Пушок і Дружок» (1957), «Старі друзі» (1959), «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958), «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966).

Павло Глазовий пережив нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ. Великий гуморист жив у Києві досить скромно. Найбільше багатство – книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й кулінаром. В дитинстві мріяв стати учителем української мови.

Соціально гострі гуморески й мініатюри письменника десятиліттями не сходять із естрадних репертуарів. Він став справді народним, жаданим, улюбленим.
Різноманітні теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.

Найвідоміші збірки Павла Глазового: «Великі цяці», «Картикатури з натури», «Смійтесь, друзі, на здоров’я», «Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх».

Павло Глазовий – лауреат премії імені Остапа Вишні в 1988 році за книгу «Сміхологія».

Пісні на тексти П. Глазового виконують: веселий дует «Бузина» та Заслужений ансамбль пісні «Дарничанка». На тексти гуморесок Павла Прокоповича Глазового композитори (зокрема П. Андрійчук) написали пісні.
Павло Прокопович Глазовий – легенда нашої літератури. І що б там не писали чи говорили недруги (а друзів і шанувальників у поета незмірно більше), його творчість дарувала й даруватиме людям радість і віру в кращу долю рідної України, держави з багатющою історією, яка народила потужні постаті сатиричного цеху.

Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Аудіокниги можна слухати онлайн безкоштовно та без реєстрації.

#гуморески #Глазовий #аудіокнига

свернуть